Віртуальна майстерня філолога

24 день літа. Як же ж воно швидко проліта. Та й не тільки літо. Усе в якомусь шаленому темпі кудись поспішає. Не встигаєш випити ранок, а уже й вечір на денці.

Я повернулась!

Розрізають морозне повітря " все четыре колеса", не тачанка, звісно, але таки коліс чотири. Ліс, ліс, ліс, засніжений калейдоскоп голок. Сиджу й дивлюся  у вікно.Стрімко пересуваюсь у просторі, не рухаючись. Застигли думки, тільки очі намагаються увібрати у себе холодну білизну зими. Пролітають перед очима поля, роздягнені верби та осокори. Зимно їм, незатишно. А мені тепло, тихо ллється розмова, яку я чую і не чую.Думки, що було застигли,ожили. Одна перебиває іншу, хоч перша ще не додумалась. Ну й нехай.Не буду їм заважати. Не посваряться, тим більше-не поб’ються. Але я не буду до них надто прислухатися. Ніби й чую, і не чую. Здається ,серце поселилося у мозку й не збирається йти звідти.І кого слухати, як одне іншому протирічить?

Світлотінні снують думки, Якось все невпопад і не впору. Наче ті на морозі квітки, Наче вгору летиш, а врізаєшся в гору Змін ніяких, шукати чи варто? Лиш ілюзій заважкий багаж Вже пече, а не гріє ватра, І відскакують іскри аж-аж.

У дитинстві чомусь найулюбленішим і найтаємничішим місцем для мене було горище нашого будинку. Вибираєшся туди по хиткій драбині, ледве відкриваєш ляду головою, підтримуючи руками, і ось ти стоїш на зовсім не гладенькій долівці, яка вимащена рудою глиною. Усюди пил, пахне сухою травою, якою взимку будуть ласувати кролики..Трохи збоку димар з лежаком, так називала його бабуся. Вона то не дуже дозволяла такі відвідини, усе боялася, щоб часом не увалилася стеля, і тому такі вилазки робилися зазвичай тоді, коли вона була зайнята і не могла нагнати.    Скільки ж там було усього...На бантинах щось завжди сохло-підсихало. Старі валізи, переповнені різними цікавими речами, одягом, взуттям, підшивками газет і журналів. Усядешся, перебираєш, ще й поміряти що спаде в голову.   У дерев’яних невеличких ящичках з-під поштових посилок зберігався різний посуд—тарілки, скляночки. Стояли порожні бутелі для домашнього вина, у куточку-старе дзеркало-трильяж, як на нього казали, що було...

24.11. 2011 Ранок Ранок почався, як завжди, із метушні з присмаком кави…Одне тішило, що кепський вечірній настрій таки сон зцілив. Звичний маршрут довелося не просто проходити, а пробігати, що особливо й не дивувало. Раптом зупинилася біля мене машина…Порятунок!! Татусь  Анастасії,завітавши до школи, щоб віддухопелити ,образно кажучи, мого «депутата»  Віктора, дуже вже хотів і зі мною поговорити і, чітко зрозумівши, що вчителька десь біжить у відомому напрямку, вирішив виїхати назустріч і підвезти, вбивши відразу двох зайців-і класного керівника врятувати від запізнення( що підвезло,то підвезло), і поспілкуватися.    Розмова пройшла під гаслом « Найкращий захист-атака» . Хоча, сказати по правді, ніхто не збирався на мене нападати,але контраргументів на кожен аргумент  у мене вистачало… На мене вже  чекав перший урок... День обіцяв бути довгим і насиченим. Уроки летіли один за одним…Точно сказано, що летіли, бо один дзвінок випереджав інший, н...