Методика викладання

Міністерство освіти і науки України

Комунальний заклад “Житомирський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти”

Житомирської обласної ради

Кафедра методики викладання навчальних предметів

Випускна робота

ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Виконала

Мельниченко Олена Миколаївна

слухачка курсів підвищення кваліфікації

вчителів української мови,

вища кваліфікаційна категорія,

учитель української мови й літератури

Коростишівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1

кваліфікація за дипломом —

учитель української мови й літератури,

проходження курсів

з 16 січня по 14 квітня 2017 .

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................................

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ШЛЯХОМ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Проблема підвищення пізнавальної діяльності учнів у науковій літературі..................................................................................................................... 3

1.2. Сучасний науково-методичний підхід до підвищення пізнавальної діяль-ності учнів в процесі навчання української мови й літератури.......................

Розділ 2. ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

2.1. Система роботи з підвищення пізнавальної діяльності учнів шляхом використання сучасних методів у процесі навчання української мови.......

2.2. Система роботи з підвищення пізнавальної діяльності учнів шляхом використання сучасних методів у процесі навчання української літератури.....

ВИСНОВКИ...............................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження Інтеграційні процеси, що відбуваються в суспільстві,вимагають нової школи, метою якої є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, формування покоління, здатного навчатися упродовж життя ("Національна доктрина розвитку освіти дитини в ХХІ столітті" ). Такий підхід є вимогою часу. Пріоритетами державної політики розвитку освіти є особистісна орієнтація, формування національних загальнолюдських цінностей, створення умов для формування життєвих компетентностей школярів. Дослідження відомих науковців, які склали основу для вивчення проблеми , доводять актуальність підвищення пізнавальної активості учнів шляхом використання сучасних методик та технологій. Сьогодні особлива увага повинна приділятися практичній і творчій складовим навчальної діяльності. У вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів актуалізується роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної і творчої діяльності.

Мета: створити й теоретично обґрунтувати систему роботи з підвищення пізнавальної активності учнів в процесі вивчення української мови й літератури шляхом використання сучасних методів навчання ( інтерактивних технологій, проектних, технологій розвитку критичного мислення та ін.)

Завдання: вивчити теоретичну базу проблеми підвищення пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови й літератури, визначити методичні умови ефективного формування пізнавальної активності учнів

Об’єкт: процес викладання української мови й літератури

Предмет: підвищення пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови й літератури.

Апробація результатів здійснювалася в процесі організації навчально-виховного процесу в Коростишівській ЗОШ І-ІІІ ст. №1, на засіданні методичного об’єднання педагогів суспільно-гуманітарного профілю.

1. Практична значущість: практичне використання педагогами сучасних методів

2. та прийомів для підвищення пізнавальної активності на уроках української мови й

3. літератури в середніх та старших класах.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ШЛЯХОМ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Проблема підвищення пізнавальної діяльності учнів у науковій літературі

Важливим фактором успішної взаємодії між учителем і учнем є активна пізнавальна діяльність учнів. Саме в ній і полягає головний сенс організації навчального процесу в загальноосвітній школі, оскільки становлення учня як суб’єкта діяльності під час навчання забезпечує його активну життєву позицію не тільки в роки навчання, а й в майбутньому самостійному житті. Однією з найважливіших форм вияву активного ставлення людини до навколишньої дійсності є її діяльність. Для того щоб діяльність мала розвивальний вплив, обов’язковою є умова: учень повинен бути включений в активну діяльність, ефективність якої залежатиме від якості активності учня як суб’єкта. Постановка завдань пізнавальної діяльності є змістовою стороною її активізації. Не менш важливою є соціальна організація предметної діяльності з метою максимальної активізації особистості. Якщо діяльність є успішною, то в особистості підсилюється бажання займатися нею. Це сприяє інтенсивному розвитку пізнавального інтересу в учнів. Разом з тим діяльність спрямована на засвоєння ними системи знань, умінь і навичок [1;3;20].

Проблема активізації пізнавальної діяльності була і є предметом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців, методистів і педагогів-практиків. Особливості формування особистості учня, його розвитку в процесі особистої діяльності, спрямованої на “відкриття” ним нових знань, активну участь в навчально-пізнавальному процесі, розкрито у працях

О.Вербицького, Л.Виготського, П.Гальперіна, І.Гербарта, В.Давидова, А. Дистервега, Д.Дьюї, Д.Ельконіна, Я.Коменського, К.Ушинського та ін. Розкриттю психологічних аспектів пізнавальної діяльності присвятили свої праці К.Абульханова-Славська, С.Крягдже, О.Леонтьєв, Ю.Машбиць, С.Рубінштейн та ін. Дидактичні аспекти активізації пізнавальної діяльності досліджували Л.Арістова, В.Буряк, І. Волощук, П.Гальперін, Є.Голант, М.Гончаров, М.Данилов, Л.Занков, О.Коберник, М.Корець, Н.Кузьміна, І.Лернер, В.Лозова, П.Лузан, В.Мадзігон, М.Махмутов, В.Осинська, В.Пікельна, Н.Половнікова, В. Сидоренко, М.Скаткін, В.Сухомлинський, Н.Тализіна, Т.Шамова, Г.Щукіна та ін.[1]

Досвід минулого дає підставу стверджувати, що інтерес у навчанні є важливим і сприятливим чинником розвитку активності й самостійності учіння.

Ян Амос Коменський, який зробив революцію в дидактиці, розглядаючи нову школу як джерело радості, світла і знання, вважав інтерес одним із головних шляхів створення цієї світлої і радісної обстановки навчання. Ж.-Ж. Руссо, спираючись на безпосередній інтерес вихованця до оточуючих його предметів

і явищ, намагався будувати доступне і приємне дитині навчання. К. Ушинський в інтересі бачив основний внутрішній механізм успішного навчання. Значним внеском у педагогічну науку є дослідження В. Давидова, П. Гальперіна, Л. Занкова, Д. Ельконіна, які виявили можливості значного підвищення активності школярів у навчально-пізнавальній діяльності [2].

Психолого-педагогічна література доводить, що правильно організована самостійна робота учнів на уроці сприяє значному підвищенню ефективності навчання, активізації навчально-пізнавальної діяльності (П.Голант, М. Данилов, Н. Дайрі, Б. Єсипов, Р. Лемберг, І. Малкін, Р. Мікельсон, І. Огородніков, Т. Панфілов, М. Скаткін, Р. Срода, А. Усова та ін.) [2].

Важливим чинником формування інтересу учнів до предмета дослідники вважають урізноманітнення форм організації навчання.

Пізнавальна (навчальна) активність школяра знаходить вираз в намаганні вчитися, долаючи труднощі на шляху здобуття знань, у докладанні максимуму власних вольових зусиль та енергії в розумовій праці. Мова йде не тільки про зовнішню активність, а головним чином про внутрішню, розумову активність учня, про творче мислення.

Науковці стверджують, що пізнавальна активність учня – якість не природжена і не постійна, вона динамічно розвивається, може прогресувати й регресувати під впливом школи, товаришів, родини та інших соціальних чинників. На рівень активності великий вплив мають ставлення вчителя і стиль його спілкування з учнями на уроці, успішність і настрій самого учня (успіхи у навчання і позитивні емоції підвищують пізнавальну активність) [ 4;6 ].

Під активізацією пізнавальної діяльності ми розуміємо цілеспрямовану педагогічну діяльність вчителя з підвищення рівня навчальної активності школярів, зі стимулювання у них навчальної активності [7;17]. Дії вчителя, які спонукають учнів до старанного навчання, сприяють створенню позитивного ставлення до навчальної роботи і знань, є засобами активізації.

В умовах впровадження особистісно-орієнтованого навчання у сучасній українській школі набуває значущість підбір методів пізнавальної діяльності учнів, які б, по-перше, відповідали процедурі цілепокладання, і, по-друге, що найбільш важливо, задовольняли особистісним потребам учня [5,8]. Досягти цього, на нашу думку, можливо за умов цілеспрямованого побудування процесу пізнання (навчального процесу), яке підпорядковується загальному алгоритму діяльності вчителя і учнів. Для останніх цей процес повинен бути усвідомлений.

З погляду реалізації дидактичних завдань навчального процесу, тобто організації пізнавальної діяльності, абстраговані класифікації методів навчання (словесні, наочні, практичні, репродуктивні, пошукові тощо) набувають реальні риси та отримують діяльнісну характеристику. Здійснення цього відбувається з причин розв’язання вчителем основної проблеми – яким чином організувати навчання учнів, щоб одночасно досягти мети уроку й врахувати структуру пізнавальної діяльності учнів.

Дуже часто відбувається ототожнення понять “активізація навчання” та “активізація пізнавальної діяльності”. Більш чіткіше означення активізації пізнавальної діяльності учнів знаходимо у Т.Г. Шамової, яка вважає, що активізацію навчально-пізнавальної діяльності слід розуміти не як підвищення інтенсивності її протікання, а як мобілізацію інтелектуальних, емоційно-вольових та фізичних сил учня, що здійснюється викладачем за допомогою певних засобів і спрямовується на досягнення конкретних цілей навчання та виховання. [1]

Активність учнів виражається через запитання, прагнення мислити, пізнавальну самостійність в процесах сприйняття, відтворення, розуміння, творчого застосування. Ознаками сформованості активності особистості виступають: ініціативність, характеристика діяльності, енергійність, інтенсивність, ставлення до діяльності, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість. Тому можна виділити певні рівні активності учня в навчальній діяльності:

1. Низький – вчитель повідомляє знання, ставить запитання, дає відповіді, показує як розв’язується завдання, а учень слухає, записує, пригадує повідомлене.

2. Середній – завдання розв’язуються спільними зусиллями викладача та учнів; учні залучаються у частковий пошук.

3. Високий – самі учні здійснюють активний пошук відповіді, знаходять власні способи розв’язання [1;3].

Прояв активності в процесі навчання пов’язаний з новими пізнаннями світу. Тому в багатьох педагогічних джерелах відмічається важливість саме пізнавальної активності, яка виникає завдяки продуктивній активності. Отже, пізнавальна активність учнів є показником якості їх навчально-пізнавальної діяльності, спрямованої до ефективного оволодіння знаннями та способами діяльності.

Враховуючи ці ознаки, науковцями виділялись різні рівні пізнавальної активності учнів:

1. Репродуктивно-повторювальна активність.

2. Пошуково-виконавча ативність.

3. Творча активність.

Ці рівні не ізольовані один від одного, вони взаємопов'язані, можуть співіснувати та відповідають шкільному віку. У цій системі рівнів пізнавальної активності звертається увага на те, що одним з головних завдань в педагогічній діяльності викладача є піднесення активності учнів до рівня самостійності. Самостійність – це здатність особи з власної точки зору підійти до розв‘язання складних навчальних питань, вміння виконувати цю роботу без сторонньої допомоги. Вона проявляється в критичній думці, в умінні висловити думки незалежно від чужого погляду.

Отже, активізація навчально-пізнавальної діяльності - процес, направлений на мобілізацію вчителем (за допомогою спеціальних заходів) інтелектуальних, морально-вольових та фізичних сил учнів, розвиток здібності подолати труднощі, активну самостійну роботу. Крім того, активізацію навчально-пізнавальної діяльності не можна розглядати в сучасних умовах тільки як процес керування активністю учнів. Вона одночасно є процесом і результатом стимулювання активності учнів [1;3].

1.2 Сучасний науково-методичний підхід до підвищення пізнавальної діяльності учнів в процесі навчання української мови й літератури

Досконале знання державної мови, постійна турбота про піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя − одне з головних завдань мовної освіти на сучасному етапі розвитку України. Учні на уроках рідної мови та літератури повинні навчитися володіти мовою як засобом спілкування, вміти висловлювати свою думку. Для того, щоб учень був активним учасником того, що відбувається на уроці, вчителю потрібно використовувати найефективніші методи й прийоми, які б сприяли організації взаємозв'язку між учителем та учнем. Важливо привчати дітей вмінню самостійно поповнювати свої знання. У дидактиці й методиці по-різному визначаються методи навчання. Так, В. Онищук уважає, що методи навчання становлять систему взаємопов’язаних видів діяльності вчителя й учнів і прийоми викладання й учіння, а кожний прийом систему дій та операцій учителя й учнів, які визначаються раціональною послідовністю і цілеспрямованістю.Л. Федоренко зазначає, що методи навчання мови – це способи роботи вчителя і залежні від них способи роботи учнів з дібраним для вивчення мовним матеріалом. На думку І. Олійника, методи навчання – це об’єднана в одне ціледіяльність учителя й учнів, спрямована на засвоєння мовних знань, умінь і навичок, на організацію пізнавальної діяльності учнів. За визначенням Є. Ітельсона методи навчання – це система методичних прийомів, побудова яких визначається цілями навчання, загальнодидактичними принципами, характером навчального матеріалу і особливостями джерел навчальної інформації. М. Пентилюк зазначає, що методи навчання – це складна педагогічна категорія, завдяки якій реалізуються всі функції навчання: освітня, виховна, розвивальна, спонукальна, контрольно-корекційна та ін. [1;3;22].

Проблема використання в дидактичному процесі методів активізації начально-пізнавальної діяльності учнів особливо актуальна на сучасному етапі становлення національної системи освіти і збагачення її новим змістом. Із педагогічної практики відомо, що ефективність навчання учнів суттєво знижується, коли застосовуються пасивні методи дидактичного впливу, відсутній діалог між педагогом і учнем. З метою формування особистості учня в навчальному процесі сучасна дидактика рекомендує збагачувати традиційні методи навчання такими прийомами та способами, які сприяли б формуванню в суб'єктів учіння мотивації учіння, майбутньої професійної діяльності та змістовних життєвих настанов, високого рівня активності й емоційної заангажованості в навчально-пізнавальній діяльності, створенню умов для активного самостійного набуття учнями загальнонаукових та професійних знань, навичок та вмінь [3].

Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, що (порівняно з традиційними методами навчання) першою чергою спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію пізнавальної діяльності, формування творчих навичок та вмінь нестандартного розв'язання певних професійних проблем і вдосконалення навичок професійного спілкування [3].

Деякі автори, наприклад Ю. К. Бабанський, цю групу методів визначають як активні методи навчання чи методи активного навчання.

Основними факторами, які сприяють творчому ставленню учнів до дидактичного процесу і його результатів, є: професійний інтерес,нестандартний характер навчально-пізнавальної діяльності, змагальність, ігровий характер занять, емоційність, проблемність [3].

Одним зі шляхів удосконалення змісту, форм, методів і засобів навчання української мови та літератури є інтенсифікація навчання, що передбачає по-новому структурований зміст, запровадження сучасних інформаційних технологій, які зумовлюють формування пізнавальних інтересів, глибше сприйняття й розуміння теоретичного матеріалу Традиційні методи навчання замінюються інноваційними, що передбачають зміну акцентів у навчальній діяльності, спрямованій на інтелектуальний розвиток учнів за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності [3;4]. Підхід, у якому акцент перенесено на самостійну активну діяльність учнів, можна назвати «навчанням, у центрі якого перебуває учень». В основу такого навчального процесу закладено співробітництво і продуктивне спілкування учнів, спрямоване на спільне розв'язання проблем, формування здібностей виділяти важливе, ставити цілі, планувати діяльність, розподіляти функції, відповідальність, критично міркувати, досягати значимих результатів [2;3].

В українській педагогіці такий підхід пов'язано з використанням проблемного та проектного методів навчання ,активізацію пізнавальної діяльності учнів на уроках у яких навчальну діяльність спрямовано на успішну роботу в умовах реального суспільства [7;1]. Результатом навчання стає вже не засвоєння знань, вмінь і навичок, а формування основних компетентностей, які забезпечують успіх практичної діяльності. Важливою ознакою проектного підходу є гуманізм, увага та повага до особистості учня, позитивний запал, спрямований не лише на навчання, а й на розвиток особистості учня. Нові підходи до організації уроку української мови та літератури створюють сприятливі умови для формування особистості, для розвитку творчості не тільки учня, а й вчителя. Необхідно шукати такі форми проведення уроку, які захопили б, принесли радість і задоволення, активізували пізнавальну діяльність на уроках української мови та літератури.

Ян Коменський вважав інтерес основою навчання, адже оригінальна форма пізнання допомагає уникнути одноманітності, сприяє широкому застосуванню ефективних методів та прийомів засвоєння учнями нових знань та формування в них творчих здібностей [1;3].

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами [2].

У процесі навчання учень здійснює різні дії, в яких виступають основні психічні процеси: відчуття, сприймання, уява, мислення, пам'ять тощо. Оскільки з усіх пізнавальних психічних процесів провідним є мислення, то можна сказати, що активізувати діяльність учнів - це активізувати їх мислення. Разом з тим треба пам'ятати, що без бажання учня вчитися всі старання викладача не дадуть очікуваних наслідків. Звідси випливає висновок, що потрібно формувати мотиви навчання, бажання учнів розв'язувати пізнавальні задачі. У процесі навчання учень здійснює різні дії, в яких виступають основні психічні процеси: відчуття, сприймання, уява, мислення, пам'ять тощо [2;3]. Оскільки з усіх пізнавальних психічних процесів провідним є мислення, то можна сказати, що активізувати діяльність учнів - це активізувати їх мислення. Разом з тим треба пам'ятати, що без бажання учня вчитися всі старання викладача не дадуть очікуваних наслідків.

Активізація пізнавальної діяльності учнів тісно пов'язана з активізацією їх мислення. У мисленні виділяється три рівні: рівень розуміння, рівень логічного мислення і рівень творчого мислення.

Розуміння - це аналітико-синтетична діяльність, яка спрямована на засвоєння готової інформації, що повідомляється викладачем чи черпається з книжки. Викладач повідомляє нові факти, аналізує результати дослідів, виконує розумові операції (аналіз, синтез, абстракція, узагальнення) та застосовує прийоми розумової діяльності (порівняння, класифікація, означення). Учні слідкують за ходом мислення викладача, за логічністю і несуперечливістю доведень. Це вимагає від учнів певних розумових зусиль, певної аналітико-синтетичної діяльності [2;5].

Під логічним мисленням розуміють процес самостійного розв'язання пізнавальних задач. Логічне мислення, як і розуміння, теж є аналітико-синтетичною діяльністю, але між ними є суттєва відмінність за джерелом, дидактичною функцією і суб'єктивним переживанням. У процесі логічного мислення учень сам приходить до нових висновків, тоді як суть розуміння полягає в пізнаванні, усвідомленні і фіксації того, що сприймається і засвоюється.

Логічне мислення розвивається під час евристичних бесід, виконання логіко-пошукових завдань, застосування деяких прийомів роботи з підручником тощо [2;3].

Рівень творчого мислення формується при виконанні творчих завдань. Творчими завданнями у навчальному процесі вважають такі завдання, принцип виконання яких учням не вказується і в явному вигляді їм невідомий.

За сучасними поглядами творче мислення здійснюється у три етапи. Перший етап характеризується виникненням проблемної ситуації, її попереднім аналізом і формулюванням проблеми. Другий етап - це етап пошуку розв'язку проблеми. На третьому етапі знайдений принцип розв'язку реалізується і здійснюється його перевірка [3;21;17].

Розуміння учнями навчального матеріалу, що вивчається, є лише першою сходинкою в активізації пізнавальної діяльності і тією базою, на основі якої застосовуються інші методи, що вимагають більшої самостійності учнів і розраховані на більш ґрунтовний розвиток їх логічного мислення.

Підвищення ефективності навчання відбувається за рахунок передових методів і технологій, тобто методами активізації пізнавальної діяльності учнів.

Значне зацікавлення викликають наступні методи:

- метод евристичної бесіди;

- дискусійний (М.В. Кларін, Г.А. Китайгородська);

- метод рольових ігор (Г.А. Китайгородська, М.А. Аріян);

- метод проектів (Є.С. Полат, М.Ю. Бухаркіна);

-використання мультимедійних (комп`ютерних)технологій

- методи розвитку критичного мислення [7;21].

Вони пов'язані між собою тим, що їх форми і зміст дозволяють формувати, поряд із комунікативною компетенцією, окремі комунікативні та інтелектуальні вміння, які в сукупності складають уміння критичного мислення.

Метод евристичної бесіди. Для розвитку логічного мислення учнів їх треба поставити в такі умови, щоб вони самі аналізували, проводили порівняння і синтез, робили висновки на основі індукції та дедукції тощо. Це можна зробити при проведенні уроку методом бесіди. Питання повинні ставитись не на відтворення учнями раніше засвоєних знань, а мають бути розраховані на мислення учнів, на їх аналітико-синтетичну діяльність, на одержання висновку індуктивним чи дедуктивним шляхом. Отже, головне не просто сама бесіда, а які питання будуть ставитися учням [21].

Дискусія (лат. discussion - від discutio - розглядаю, досліджую) - широке обговорення якогось спірного питання для з'ясування різних точок зору.

Дискусія дає можливість:

-активізувати пізнавальну діяльність учнів;

-сформувати певну культуру мови, вміння вислухати співрозмовника до кінця, не перебиваючи; ставлячи запитання, заперечуючи або, навпаки, погоджуючись;

-формувати свідоме ставлення до розгляду проблеми, активність в обговоренні проблеми, яка назріла, націленість на з'ясування причин її виникнення, а також на її вирішення. Мова, таким чином, є одночасно і метою і засобом навчання;

-формує культуру творчого оперативного мислення;

-створює умови для використання особистого досвіду й одержаних раніше знань для засвоєння нових.

Дидактичні та рольові ігри - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Доцільним є використання ігор чи елементів гри на кожному уроці. Це активізує діяльність учнів, вони захоплюються елементом змагання, їм подобається працювати у команді - так веселіше виконувати навіть складне завдання. Гра вимагає активності. Учні прагнуть використати цікаві звороти, слова, щоб їхні виступи вийшли цікавими, це спонукає працювати із словником [3;17].

Основне завдання полягає в тому, щоб правильно організувати гру, підібрати її відповідно до завдань уроку, до теми та рівня можливостей і знань учнів. Адже гра має бути цікавою та емоційною, - лише за цих умов можливий максимальний результат.

Ігри можуть використовуватися на різних етапах уроку. За їх допомогою можна перевірити домашнє завдання, полегшити розуміння навчального матеріалу, закріпити його, перевірити знання учнів перед контролем [16].

Одним із важливих методів активізації пізнавальної діяльності учнів є метод проектів. Метод проектів - це така організація самостійної діяльності учнів у межах ними ж обраної теми, що проводиться у два етапи: етап підготовки та етап висвітлення кінцевого результату цієї діяльності.

Система освіти, на думку багатьох дослідників, не може бути незалежною від суспільного й політичного устрою держави, вона за всіх часів відгукувалася на соціальне замовлення. Саме в силу цього політика держави останнім часом спрямована на те, щоб впровадити інформаційні технології в навчанні.

Одним із компонентів підвищення мотивації, і як наслідок активізації пізнавальної діяльності учнів є використання Інтернету.

За допомогою Інтернету учні мають змогу виконувати такі види навчальної діяльності:

- тренуватися у правописі;

- вивчати лексичний матеріал;

- удосконалювати розуміння аудіотексту;

- розвивати техніку читання;

- вивчати граматику;

- навчатися писемного мовлення;

- тренувати вимову тощо.

Інтернет дозволяє вдало моделювати умови комунікативної діяльності, реалізовувати їх у різноманітних тренувальних вправах ситуативного характеру [19].

Висновки до І розділу

Аналіз наукової літератури засвідчив, що проблема підвищення пізнавальної активності учнів є актуальною. Науковці доводять, що саме переосмислення ролі вчителя, використання сучасних методів навчання спроможне активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, спонукати до самостійного пошуку, виховувати інтерес до мови, спонукати до активності на уроці.

Отже, методологічні засади сучасної мовної та літературної освіти передбачають визначення стратегічних принципів та загальних способів організації суб’єкт-суб’єктної навчальної діяльності учнів на уроці й виступають необхідною теоретичною платформою і стратегічним орієнтиром для розроблення ефективної технології сучасного уроку української мови [1;2;3;21]. У сучасному освітньому просторі домінувальними тенденціями мовної і літературної освіти є стандартизація змісту навчання, особистісна орієнтованість, компетентнісна спрямованість мовного навчального процесу, діалогізація навчальної діяльності; застосування продуктивних технологій навчання української мови для підвищення пізнавальної активності учнів,

переосмислення ролі вчителя [21].

Розділ 2. ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

2.1. Система роботи з підвищення пізнавальної діяльності учнів шляхом використання сучасних методів у процесі навчання української мови

Методи навчання мови – це система цілеспрямованих дій учителя, що організовує пізнавальну й практичну діяльність учнів, забезпечує засвоєння знань з предмета, допомагає виробити відповідні вміння, набути потрібні мовні навички. Важливо добирати такі методи і прийоми, щоб вивчення курсу мови було цікавим, особливо для учнів середніх класів [21].

Кожний метод складається з окремих прийомів, які виступають як його складові і являють собою окремий пізнавальний акт. Характерною ознакою прийому є частковість і здатність включатися в різні методи. У вивченні мови використовуються такі прийоми: різні види граматичного розбору, порівняння, групування мовних явищ, заміна, поширення, перестановка мовних одиниць, моделювання структури речення, словосполучення та ін.

Метод може збагачуватися й урізноманітнюватися за рахунок тих чи інших прийомів, що входять до його складу. Зміст і специфіка методів навчання мови зумовлюються особливостями навчального предмета, співвідношенням у ньому знань теоретико-пізнавального характеру і кола практичних мовно-мовленнєвих умінь та навичок, урахуванням закономірностей принципів вивчення матеріалу, логічною структурою предмета [3;22].

Одним із ефективних шляхів практичного вивчення мови і розвитку мовлення учнів є метод вправ. Поширеною на сьогодні є класифікація вправ, розроблена В. О. Онищуком відповідно до навчальної мети, ступеня самостійності і творчості учнів: підготовчі, вступні, тренувальні, завершальні [7].

Проблемне навчання передбачає використання проблемних ситуацій, завдань і запитань, спрямованих на розвиток пізнавальної активності учнів під час опанування мови та розвитку мовлення.

Окреме місце серед дидактичних методів займає програмоване навчання, що дозволяє чітко визначити послідовність навчальних завдань, які повинні розв'язати учні для оволодіння змістом теми; привчає до самостійності у виконанні завдань; допомагає учням контролювати і корегувати кожний крок своєї діяльності; забезпечує зворотний зв'язок у навчальному процесі [3;12;22].

Для підвищення ефективності кожного з методів навчання існує система допоміжних засобів: дидактичний матеріал, наочність, технічні засоби навчання.

Вдало дібраний дидактичний матеріал сприяє успішному розвитку мовних і мовленнєвих умінь, навичок, підвищує інтелектуальний та емоційний рівні учня, викликає інтерес до предмета, підвищує пізнавальну активність учнів.

Наочність на уроках мови допомагає розкрити певну граматичну, орфографічну, пунктуаційну закономірність, подати своєрідну модель поняття, правила. Найпоширенішими видами наочності на уроках мови є таблиці, схеми, опорні конспекти [3].

Технічні засоби навчання, зокрема використання мультимедійних технологій, ІКТ, на заняттях з мови виступають джерелом нової інформації, матеріалом для спостережень і висновків, сприяють виробленню пізнавальних інтересів, свідомому засвоєнню знань, розвитку мовлення.

Інтенсифікації й оптимізації навчально-виховного процесу сприяють інтерактивні методи, які полегшують процес засвоєння програмованого матеріалу; активізують навчальну діяльність учнів; формують навички аналізу навчальної інформації, творчого підходу до засвоєння навчального матеріалу; допомагають формулювати власну думку, правильно її висловлювати, додавати свою точку зору, аргументувати й дискутувати [13;15].

Ефективно навчати, не зацікавивши, неможливо. Вчитель повинен бути творцем-модельєром кожного етапу спілкування дитини з предметом. Загальновідомий факт: через особистість вчителя дитина або ж любить предмет, або ж залишається байдужою до нього.
Важливо заохотити до навчання всіх учнів у класі. Сьогодні, як і в усі часи, актуальною є проблема зацікавлення учня. Саме цікавість, інтерес є невід’ємною складовою розвиваючого навчання, а часто й високої успішності учня. Не кожен вчитель готовий до нових вимог, які висуваються до його професії сьогоденням. Для цього вчителю необхідно перш за все оволодіти прийомами педагогічної техніки, мати неабиякий творчий потенціал і конструювати свої, індивідуальні, прийоми. Якщо вчитель – творча особистість, яка любить свою професію і любить дитину, визнає і шанує в ній особистість, то завдання такого рівня для нього є посильним[2;13;27].
Є багато нестандартних прийомів педагогічної техніки, які можна успішно застосовувати на уроках рідної мови з метою активізації пізнавальної діяльності учнів. Один з них — формулювання привабливої мети.

Значно легше виконувати складні завдання, думаючи про радісні перспективи, про «світло в кінці тунелю». Адже це один із психологічних законів опанування людиною світу. Отже, одне з правил педагога: намагатись ввести дидактичне завдання у коло інтересів того, хто навчається. Для цього необхідно добре знати бажання, потреби вікової категорії учнів у цілому і кожного окремо. Формула прийому «Приваблива мета»: перед учнем постає проста, зрозуміла і приваблива мета, при досягненні якої він виконує і ту навчальну дію, яку планує педагог[ 27].

Яскравим елементом проблемного навчання є відтягнута загадка[27]. На початку уроку вчитель пропонує учням загадку і каже, що відповідь на неї буде обов’язково віднайдена уважними учнями на уроці. Іноді варто закінчити заняття цікавою загадкою, кажучи, що наступний урок розпочнеться з її відгадки.
Такий прийом інтригує дітей, викликає в них цікавість, закріплює увагу, активізує пізнавальні можливості. Якщо застосовувати його постійно, виникає сталий інтерес учнів до предмета.

Фантастичний компонент. Використання сюжету казки, перенесення дії на казкову планету, в казкову країну тощо. Іноді досить перенестись уявою в іншу часову площину – в минуле чи в майбутнє, на іншу територію. На уроках мови це може виглядати так: «Прислівник – молодший братик Іменника, Прикметника, Числівника та Займенника» (під час вивчення творення прислівників); «М’який знак вирушив у подорож» (узагальнення вивченого про вживання м’якого знака); “Пригоди Апострофа”, «Про недоука-архітектора і його криві будинки» (помилки в побудові речень).
Проте, як би там не було, у формулі розглядуваного прийому задіюється і розвивається уява учнів. Урок мови перетворюється на цікаву виставу, казку, подорож.

Лінгвістична казка «Суперечка Підмета і Присудка» (5 клас)

Посварилися якось Підмет і Присудок.

- Ти часто одягаєш мою маску, - сказав Підмет, а мені це не подобається. Присудок образився:

- Звідки ти взяв? Коли це буває?

- Коли і ти іменник, і я іменник. Спробуй розібратися, хто є хто. А я не хочу

бути тобою. Нащо мені твоя маска іменника? Я і сам іменник.

Довго бсварилися Підмет із Присудком, та раптом з'явився розділовий знак на ім'я Тире.

- Я помирю вас, - сказав він, - стану між вами і ніхто вже вас не сплутає.

З того часу і стоїть пан Тире між Підметом - іменником і Присудком - менником, якщо між ними немає зв'язки. А між підметом - іменником іприсудком - прикметником не хоче стояти, бо вони і так не сваряться.

Спіймай помилку. Формула цього прийому наступна: пояснюючи матеріал, вчитель навмисне робить помилку, а попереджені про це діти мають її знайти. У молодших класах вчитель сигналізує інтонацією, паузою, темпом мовлення, пониженням сили голосу про місце, де слід очікувати помилку.
Так, наприклад, вивчаючи правила вживання апострофа доцільно провести самодиктант “Знайди помилку” чи провести гру “Юний редактор”. Або ж при розборі частин мови вчитель каже: «Знавши – прислівник...»
Ще один різновид цього прийому – учень отримує текст чиєїсь самостійної роботи з помилками (це можуть бути два варіанти виведеного комп’ютерного тексту для всього класу). Завдання: виправити самостійно помилки в тексті. Такий прийом активізує пізнавальну діяльність, розвиває орфографічну зіркість.

Питання до тексту. Перед самостійним вивченням теоретичного матеріалу (робота з підручником) учням ставиться завдання: скласти до тексту список питань, за якими можна опитувати учнів на уроці. При цьому варто назвати кількість питань (3–7), це спонукатиме учнів до лаконічності. Така робота активізує пізнавальну діяльність учнів під час роботи з текстом.

Зміна позиції вчителя. Учитель міняється місцем з учнем. Цей прийом при викладі матеріалу, якщо учень, який готується подавати матеріал замість учителя, не розголошує домовленості з учителем, може спрацювати через несподіваність. Проте якщо вчитель при всіх визначає у класі, хто наступного разу подасть замість нього матеріал, це теж зацікавить учнів.

Введення ролі. Для більш результативного проведення уроку вчитель назначає помічника: лексикографа (допомагає пояснити незрозуміле слово, використовуючи при цьому словник на парті); бібліотекарів (роздають перед уроком чи під час виконання вправи необхідний матеріал). Методика викладання предметів зафіксувала ролі Фоми Невіруючого (після формулювання правил він блискавично підіймає руку і каже: «Я не вірю! Доведіть!»), Підсумка (той, хто слідкує за ходом уроку і готується зробити підсумок певного етапу, всього заняття; він визначає, яка думка була головною, що було найбільш важливим), «Спонсорів Знань», Чомусиків (готують серію питань для фронтального опитування, самі здійснюють це опитування), Штурманів (група учнів, завдання яких – розробити програму повторення якої-небудь давно вивченої теми).
Отже, формулою цього прийому є: максимальне використання вчителем ситуацій, у яких учні йому можуть допомогти.
Чи виставляються за допомогу оцінки? Насамперед необхідно подякувати помічникам. Охоронець Часу слідкує за тим, щоб відповіді не затягувались, не затягувалось виконання вправи, пояснення матеріалу тощо. Він нагадує про кількість хвилин до кінця уроку. Зв’язківець бере слово наприкінці або на початку уроку: його роль – визначити зв’язок сьогоднішньої теми з попередніми. Іноді вчитель майстерно моделює ситуацію, в якій потребує допомоги учня. Часто при цьому учень діє в ролі помічника [ 27].

Перетин тем. Часто це прийом інтеграції знань. Його формула: учні підбирають або розробляють свої приклади, вправи, гіпотези, ідеї, запитання, пов’язують останній вивчений матеріал із будь-якою раніше вивченою темою, яку пропонує вчитель. Наприклад, вивчаючи складне речення, вчитель пропонує знайти приклади, що ілюструють правило, у вивченому раніше творі І.Котляревського «Енеїда». Або ж, аналізуючи складні речення, учні повторюють види займенників, що вживаються для зв’язку простих речень у складносурядному реченні: вони знаходять у вправах підручника займенники і класифікують їх на основі таблиці, вивішеної на дошці [27].

Світлофор. «Світлофор» – це смужка картону, з одного кінця червона, з іншого – зелена. При опитуванні учні підіймають «світлофор» червоним або зеленим кінцем угору, тим самим сигналізуючи, знають вони відповідь чи ні. Якщо це звичайне опитування на базові питання, то тут червоний колір означає виставлену самому собі двійку. Якщо ж опитування стосується творчого завдання, яке учневі виконувати не обов’язково – воно виходить за межі програми, – тоді зелений колір означає: хочу відповісти!
Чим кращий «світлофор» від піднятої руки? При використанні «світлофора» учень знаходиться в іншій психологічній позиції: пасивність неможлива. Тут учень, сигналізуючи, оцінює щоразу свої знання і можливості, він напоготові.

Творче завдання (розробка дидактичного матеріалу, складання задачі: змагальність у творчості).

Формула: учні виконують творчі завдання – розробляють дидактичний матеріал, складають кросворди, придумують вправи, дидактичні казки, пишуть сценарій фільму тощо. Таке завдання завжди розраховується на апробацію в класі. Іноді вчитель ускладнює завдання, наприклад, написати твір за принципом «Зроби навпаки», коли переписується уже відомий сюжет із іншим акцентуванням: зміна ролей, амплуа, місця подій, часова трансформація.
Це піднімає авторитет творчих учнів, робить уроки цікавішими, формує учнівську впевненість у свої сили [27].

Робота в групах. Можна запланувати роботу так, що групи отримують одне й те ж саме завдання. Залежно від типу завдання результат своєї роботи група може просто здати вчителю або ж спікер однієї з груп оголошує результати роботи, а представники інших груп його доповнюють чи спростовують.
Якщо ж групи отримують різні завдання, тоді акцент робиться на тому, що групи звітують перед класом про результати. Робить це від імені кожної групи її представник-спікер. Наприклад, кожна з груп вивчає функціонування присвійних прикметників у текстах різного стилю, після чого всі вписують дані про кількість знайдених присвійних прикметників у зведену таблицю, за якою чітко видно, що найбільша кількість присвійних прикметників у розмовному стилі, вони зовсім відсутні – в офіційно-діловому стилі[15;23;27]
Мозковий штурм. Коли необхідно розв’язати творчі, евристичні завдання, можна застосувати прийом навчального мозкового штурму. Основна його мета – розвиток творчої манери мислення.

Ділова гра та інші види ігрової діяльності. «Точка зору» Учасники: Опоненти – групи учнів, які захищають різні точки зору. Спостерігачі – учитель та кілька учнів. Дві групи учнів доводять правильність протилежних точок зору. Так моделюються зіткнення думок людей різних соціальних груп, учених різних епох. Ще до гри вчитель оголошує тему дискусії, постачає необхідний матеріал, факти. Під час гри групи обговорюють свої аргументи й можливі контраргументи опонентів. Коли групи вступають у дискусію, спостерігачі оцінюють, чиї виступи були логічнішими, хто більш переконливий в емоційному плані. Так обговорюються актуальні проблеми мови, наприклад, ставлення молоді до згрубілої лексики та нецензурних слів, до засилля російської мови в засобах масової інформації.
Гра дозволяє виробити активну громадянську позицію старшокласників[16;25;27].

«Так чи ні?» Ця гра дає можливість складати розрізнені факти в єдину картину, систематизувати наявну інформацію, а також чути і слухати однокласників. Учитель може створювати завдяки цій грі інтригуючу ситуацію. Формула гри: учитель загадує дещо (термін, слово з орфограмою тощо) – добре, якщо він до уроку підготував листки з необхідними словами. Учні намагаються знайти відповідь за допомогою запитань до вчителя.
Наприклад, на листку, який учитель бере в руки і поки що не показує дітям, написано слово – ілюстрацію до орфограми «Апостроф» (м’ята). Діти запитують: «Його їдять?», «Ним працюють?», «Його купують?», «Воно тече?» – учитель відповідає: «ні» на всі запитання. На запитання «Воно зелене?», «Воно росте?» – вчитель відповідає «так»... і так далі. У кінці гри вчитель показує учням листок із словом [16].

«Хто більше?» До дошки викликаються двоє або троє учнів, вони отримують одне завдання. Наприклад, написати протягом трьох хвилин якомога більше слів – назв рослин (тварин, предметів, істот, власних назв, топонімів тощо) на орфограму «М’який знак». Або ж написати протягом трьох хвилин якомога більше активних дієприкметників чи дієслів теперішнього часу, що вказують на діяльність людини. Далі перевіряється робота учнів на дошці, це може робити вчитель або ж хтось із класу під контролем учителя. Перемагає той, хто написав більше правильних слів.

«Хто швидше?» Учні – учасники гри повинні якомога швидше написати на дошці, наприклад, 15 слів, що ілюструють одне з правил вживання апострофа. Перемагає той, хто це зробить першим.

«Хто скаже останнім?» Учитель називає одну ознаку (наприклад, смак, колір чи інше) і пропонує учням називати прикметники, що можуть пояснювати відтінки цієї ознаки. Хто скаже останнє слово, той виграє.
Поясни слово. Спочатку зачитують слово і просять кількох учасників пояснити, що б це слово означало. Якщо учасник гри ніяк не береться пояснити, йому пропонують три-чотири варіанти речень, з яких в одному вжито правильне лексичне значення цього слова, в інших – хибне. Тоді учасник гри відгадує, котре речення правильне. Закінчується етап гри тим, що вчитель або ведучий зачитує правильне лексичне значення слова, пояснює регіон його вживання, використання.
Театралізація (розігрується сценка з дидактичною метою).
Це різновид ігрової діяльності на уроці. Під театралізацією в дидактиці розуміють розігрування сценок на навчальну тему. У цьому прийомі фантазія сягає своїх вершин, розбурхуючи уяву учнів.
Так, вивчаючи тему «Архаїзми», вчитель пропонує учням подумати: якби у нас була можливість поспілкуватись з людьми минулого, чи відрізнялось би їх мовлення від нашого? І тут раптом відчиняються двері класу , з’являється хтось у козацькому одязі. Клас має можливість «поспілкуватися» з українцем І половини ХVІІ століття – козаком. Він виголошує монолог про визвольну війну (переказ уривка з підручника історії), а школярі «виловлюють» незвичні слова та вирази (архаїзми) в його мовленні.
На уроці, де вивчаються неологізми, розігрується схожа сценка: в клас заходить українець з 2095 року і виголошує монолог про те, як він навчається в школі. Учні «виловлюють» нові слова, що означають незрозумілі предмети та явища.
Поширеними є сценки з «життя» частин мови, розділових знаків, значущих частин слова, окремих літер, звуків, складів. Учні з захопленням сприймають гру як навчання [27].

Одним із засобів активізації пізнавальної і розумової діяльності, формування інтересу до предмета є використання міжпредметних зв’язків. Різноманітні й багатогранні зв’язки з історією, географією, світовою літературою, мистецтвом, музикою, сприяють збудженню інтересу до навчання, до інших предметів, створюють сприятливі умови для цікавого навчання на уроках мови та літератури[1;19].

Отже, активні та інтерактивні прийоми й форми апелюють до учня, який хоче навчатись цікаво, який прагне діяльності, творчості та уникає сірих стандартів. Звичайно, уроки з застосуванням таких прийомів вимагають від учителя більших затрат часу, енергії, проте рівень вивчення мови набагато зростає

2.2. Система роботи з підвищення пізнавальної діяльності учнів шляхом використання сучасних методів на уроках української літератури.

Саме на уроках мови та літератури створюються архетипічні стереотипи й водночас руйнуються, формується етичне і толерантне ставлення до чужої думки. Тому такі уроки повинні стимулювати критичне мислення школярів, активізувати пізнавальну діяльність та розширювати читацькі компетенції. У цьому стануть в нагоді методи розвитку критичного мислення ( ЧПКМ) у поєднанні з інтерактивними видами діяльності та проектними технологіями. Сучасна методика нагромадила багатий арсенал сучачних методів навчання від найпростіших («Робота в парах», «Ротаційні (змінні) трійки», «Карусель», «Мікрофон») до складних («Мозковий штурм», «Мозаїка», «Аналіз ситуації»), а також імітаційні ігри, дискусії, дебати, робота над проектами і т.ін. Використання новітніх технологій не самоціль, а засіб створення атмосфери доброзичливості й порозуміння, зняття з душі дитини почуття страху, спосіб зробити її розкутою, навіяти впевненість у своїх силах, налаштувати на успіх, виявити здібність до творчості [13;26;28].

В учнів 5-6 класів критичне мислення перебуває на початковому рівні, оскільки несформовані читацькі компетентності. Тож вчителю-предметнику потрібно сформувати в учнів найнеобхідніші для уроку літератури навички, які стануть підґрунтям розвитку їх критичного мислення, активізують пізнавальну діяльність. Йдеться про вміння працювати з художнім текстом, вести діалог, працювати в команді, приймати рішення.

У технології критичного мислення виділяють три фази : актуалізація (приготувати, заохотити до нового навчального матеріалу) – учням пропонується пригадати те, що вони вже знають із вивченої теми, поставити питання та встановити мету навчальної роботи; побудова знань – школярі оволодівають інформацією й усвідомлюють її значення в результаті своєї діяльності під керівництвом учителя (спонукання дітей до самостійної роботи – самоосвіти, самоконтролю); консолідація – учні закріплюють та підсумовують вивчений матеріал протягом уроку [3;17;19]. Це потребує часу, уваги, а виклад матеріалу має бути чітким і зрозумілим. Необхідна умова – виділення часу для обміну думками. А методів і прийомів , які застосовуються при критичному мисленні, багато.

На уроках української літератури розвиваються комунікативні вміння учнів шляхом створення проблемних ситуацій, постановки дискусійних питань.

Під час вивчення творчості Всеволода Нестайка, зокрема твору «Тореадори з Васюківки», ефективним є використання міні-дискусії «Чи можна вважати вчинки хлопчиків такими, які мають благородну мету?

Розкриття авторського задуму казки В. Короліва-Старого «Хуха Моховинка» потребує з’ясування ролі любові і милосердя в житті людини. Метою міні - дискусії у даному випадку можна вважати розшифрування епізоду казки, де йдеться про те, що люди часто глухі до чужого лиха.

Готуючи учнів до сприйняття оповідання Євгена Гуцала «Лось», пропонується учням поміркувати над заздалегідь підготовленою життєвою ситуацією та порівняти із текстом твору. Під час вивчення творчості І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» можна провести дискусію на тему «Причини і наслідки конфлікту між батьками та дітьми в повісті «Кайдашева сім’я».

До обговорення запропонувати такі питання:

• Як ви розумієте поняття: соціальний конфлікт, моральний конфлікт, психологічний конфлікт?
• Чому, на вашу думку, Кайдашиха й Мотря не змогли вжитися в одній хаті.

На обговорення класу можна винести й образ Чіпки, складність і суперечливість його характеру, еволюцію від правдошукача до розбійника ( урок-суд) Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вона сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблювати знання з обговорюваної проблеми. Дискусія навчає чути й розуміти співрозмовника, сприяє уточненню власних переконань, формуванню власного погляду на світ [7].

У фазі актуалізації для підвищення пізнавальної активності можна використовувати різні стратегії. Для забезпечення емоційної готовності класу до уроку: «Розкажи про настрій через асоційований образ», побажання учнів один одному успіхів на уроці, за демонстрацією графічних зображень людського настрою учні висловлюють здогади, чому саме з них розпочався урок.

Ефективним методом колективного обговорення, що здійснюється через накопичуваність ідей певної теми, вираження поглядів усіх учасників є «Мозковий штурм».

Щоб перевірити знання учнями опрацьованого вдома тексту, можна пропонувати виконати завдання «Порушення послідовності». З’ясувати значення вивчених термінів допоможе вправа «Аналіз понять». Доцільне використання і «Роботи в парах».

Під час роботи на уроці для активізації пізнавальної діяльності варто застосовувати різні види читання. Оформлення «Бортового журналу» дає змогу виділити відоме і нове для учнів. Створення під час характеристики героїв твору «картки персонажа» , провести «обмін проблемами», «займи позицію» (пропозиція вибрати одну із позицій, яка найближча, та аргументувати її)

На етапі консолідації ефективним є: метод «Прес»: висловити свої враження від прочитаного художнього твору («Я вважаю, що… »); метод «Одна хвилина» (протягом однієї хвилини учень без підготовки дає відповідь на запитання вчителя); висловити власну думку допомагає «Мікрофон»[15;18;24].

Щоб допомогти старшокласникам краще зрозуміти свої думки з вивченої теми і щоб проаналізувати, що відбувається у класі на інтелектуальному рівні, пропоную скласти п’ятихвилинне есе. Цікавим видом роботи є створення сенкана, кросвордів, ребусів, робота із «дошкою запитань».

Використання більшості таких методів і прийомів не може мати чітко закріпленого місця на уроці, а може змінюватися відповідно до завдань уроку.

Зростає активність учнів і під час проведення нетрадиційних уроків,таких, як: урок – лінгвістичний експеримент, урок – дослідження, урок –змагання, урок – презентація, урок – екскурсія, урок – гостини та інші. Важливими для активізації пізнавальної діяльності у старших класах є уроки, яким передує значна самостійна підготовча робота. Це - семінари з елементами інсценування, роздумів, дискусій, досліджень. Певну роль відіграє й обладнання: ваза з вербою і калиною, рушник, запалена свічка, альбом, виставка книжок, ілюстрацій, малюнків учнів, карт-схем, вислови відомих людей [4;6;12;19].

У 10-му класі на урок "Корифеї українського театру" учні готували повідомлення про розвиток української драматичної культури другої половини XIX ст., "домашні групи"- аналіз п'єс М. Старицького, інсценізацію уривка з драми "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". керівництвом учителя музики дівчата заспівали "Ой не ходи, Грицю...".

Розвиваючи критичне мислення на уроці, не потрібно забувати і про вдосконалення грамотності школярів. Робота із навчальним підручником, різними видами словників та довідкової літератури допоможуть сформувати правописні вміння.

Висновок з ІІ розділу

Ідеал сучасного навчання – особистість із гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, з ідеальними комунікативними здібностями. Тому такі форми роботи, як рольові ігри, вільне письмо, словесне малювання, дослідницька діяльність, захист проектів, інтерактивні методи, розвиток критичного мислення( ЧПКМ) сприяють загальному розвитку учнів, здатних комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови [7;10;11;16] . Сучасні методи викладання уроків допомагають відійти від стандарту, підштовхнути учня до власного, неповторного, індивідуального, особливого погляду на життя. Такі прийоми і методи невіддільні від нетрадиційних уроків Це, як правило, уроки — відкриття, уроки – дослідження, уроки – ділові ігри, уроки – подорожі, уроки – погляди в історію, уроки – практикуми; уроки – лінгвістичні проекти; уроки – роздуми. На таких уроках створюється ситуація довіри та успіху, і за таких обставин дитина розкривається, може повірити у свої можливості, реалізуватися як творча особистість, сміливо продемонструвати свої здібності.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Викладаючи українську мову та літературу, вчителю необхідно шукати у своїй творчій скарбниці важелі емоційного впливу на свідомість учнів, які сприяли б активізації пізнавальних факторів дитячого сприйняття,всебічному засвоєнню складного матеріалу, кращому узагальненню вивченого, застосуванню нових прийомів, створенню атмосфери співробітництва, нестандартності, нетиповості. Для того, щоб підвищилась ефективність уроків, доцільним є зробити мету уроку – метою учнів; учити дитину позитивно ставитись до себе; створити атмосферу зацікавленості для кожного учня, можливості реалізувати себе у навчанні. Необхідно зацікавлювати учнів навчальним матеріалом і процесом оволодіння ним, насамперед звертаючи увагу на розвиток пізнавального інтересу учнів. Ця особиста риса школяра проявляється у вигляді допитливості, активності, цілеспрямованості. З метою формування та розвитку пізнавального інтересу учнів на уроках рідної мови та літератури варто застосовувати нестандартні прийоми педагогічної техніки [3;13;14;18].

Одним із засобів активізації пізнавальної і розумової діяльності, формування інтересу до предмета є використання міжпредметних зв’язків. Багатогранні зв’язки з історією, географією, світовою літературою, мистецтвом, музикою, сприяють збудженню інтересу до навчання, до інших предметів, створюють сприятливі умови для цікавого навчання на уроках мови та літератури [4;9;15].

Найефективнішим засобом досягнення мети підвищити пізнавальну діяльність учнів є інноваційні технології навчання. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань, активне функціонування інтелектуальних і вольових сфер, сприяє розвитку творчої особистості. Створення ситуації успіху, сприятливих умов для повноцінної діяльності кожної дитини – основна мета, що покладена в основу інноваційних технологій навчання. Багато з них варті уваги сучасного педагога, який прагне дати якісний рівень знань, зробити урок цікавим, досягти максимального взаєморозуміння і співпраці між вчителем і учнем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Сушенцев О. Є. Методичні засади активізації пізнавальної діяльності учнів основної школи на уроках трудового навчання : метод. Рек. //О. Є. Сушенцев. – К. : НПУ ім. М. П.Драгоманова, 2009. – 54 с.

2. Урбанська О.М. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках правознавства / О. М. Урбанська // Таврійський вісник освіти - 2014. - № 3. - С. 233-242.

3. Ягупов В.В. Педагогіка: підручник // В.В.Ягупов. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

[Електонний ресурс]. – Режим доступу: http://pedagogy.webukr.net/підручники-з-педагогіки-онлайн/ягупов-в-в-педагогіка-навч-посібник/

4. Карташова І.І., Гуменна Н.І. Особистісно-орієнтована технологія навчання природничим дисциплінам у середніх освітніх закладах // І.І.Карташова Н.І.Гуменна . – Херсон: Літера, 2003. – 52 с.

5. Сисак Л.С. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови та літератури / Л.С.Сисак / [Електронний ресурс].—http://osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/15466/

6. Адамова А. Інтерактивні форми роботи на уроках української мови та літератури/ А.Адамова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – № 33. С. 8-10.
7. Біляєв О. М. Проблема методів у навчанні мови /О.М. Біляєв // Українська мова і література в школі. − 1980. − № 10. − С. 57-67.
8. Біляєв О. М. Спостереження над мовою як метод навчання/ О.М.Біляєв //Українська мова і література в школі. – 2004. – №3. – С. 2-6.
9. Єрмоленко С. Нові підходи у вивченні простого речення (вища школа) /С. Єрмоленко //Українська мова і література школі . - 2005. - № 2. - C. 54-58.
10. Кратасюк Л. Інтерактивні методи навчання: Розвиток комунікативних і мовних умінь /Л.Кратасюк //Дивослово. - 2004. - № 10. - C. 2-11
11. Мороз С. Як стати успішною людиною? : Комплект інтерактивного уроку з теми "Лінгвістика тексту. Актуальне членування речення: "дане" і "нове" 9 клас /С.Мороз //Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2005. - № 2. - C. 25-29.
12. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: науково-методичний посібник // О. І. Пометун. -К.: А.С.К., 2004. -192 с.
13. Салтовська В. Використання інтерактивних методів навчання на уроках розвитку мови /В.Салтовська //Рідна школа. - 2005. - № 3. - C. 16-18
14. Чернова Г. Проблеми розвитку творчого ситуативного мовлення засобами інтерактивного навчання в роботі з обдарованими учнями /Г.Чернова //Рідна школа. - 2005. - № 5. - C. 68-70
15. Щербина Л.А. Використання інтерактивних технологій на уроках української літератури /Л.А.Щербина //Українська мова і література в школі. - 2005. - № 1. - C. 27-30
16. Огієвич О. Дидактична гра - шлях до підвищення якості навчання і виховання учнів. Анотація досвіду/ О.Огієвич // Нова педагогічна думка. - 2005. - №1. - С.83.
17. Педагогічний словник/ За ред. Дійсного члена АПН України Ярмаченка М. Д. - К.: Педагогічна думка, 2001. - 514 с.
18. Білоусенко П. І., Явір В. В. Проблемно-ситуативні завдання на уроках української мови: посібник для вчителя// П.І.Білоусенко, В.В.Явір .− К.: Освіта, 1992.
19. Козіна К. Інноваційні технології на уроках словесності /К.Козіна // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2006. – № 27. – С. 3-7
20. Кожуленко О. Б. Гра як один із методів активного навчання на уроках української мови / О.Б.Кожуленко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – № 25. – С. 2-6.
21. Кучерук О. А. Концепція системи методів навчання мови в основній школі / О.А.Кучерук // Українська мова і література в школі. – 2008. – № 7-8. – С. 10-16.
22. Кучерук О. А. Методи навчання української мови в загальноосвітній школі: словник-довідник // О.А.Кучерук. – Житомир: Вид-во "Рута", 2010. – 186с.
23. Кучерук О. А Сучасні технології навчання мови як методична проблема/ О.А.Кучерук// Українська мова і література в школі. – 2006. – № 6. – С. 17-21.
24. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К.: А.С.К., 2004. – 192с.
25. Садовнікова О. Метод проектів на уроках української мови як засіб формування пізнавально-творчих умінь старшокласників / О.Садовнікова // Українська мова і література в школі. – 2007. – №4. – С. 8-13.
26. Цінько С. Інноваційні методи в навчанні рідної мови/С.Цінько //Українська мова і література в школі. – 2007. – № 2. – С. 9-12
27. Ходанич Л.П., Гнаткович Т. Д., Андрела Л.В. / Урок як форма організації навчання рідної мови: навчально-методичний посібник для вчителів-словесників //Л.П. Ходанич, Т.Д.Гнаткович, Л.В. Андрела / [Електронний ресурс] . — Режим доступу: http://zakinppo.org.ua/2010-06-02-07-15-32/2010-06-02-13-06-58/162-2010-03-30-06-40-16
28. Шинкарьова І. Проблемне навчання на уроках української мови/ Шинкарьова І. //Вивчаємо українську мову та літературу. – 2005. – № 36. – С. 8-12.