Портрет

У дитинстві чомусь найулюбленішим і найтаємничішим місцем для мене було горище нашого будинку. Вибираєшся туди по хиткій драбині, ледве відкриваєш ляду головою, підтримуючи руками, і ось ти стоїш на зовсім не гладенькій долівці, яка вимащена рудою глиною. Усюди пил, пахне сухою травою, якою взимку будуть ласувати кролики..Трохи збоку димар з лежаком, так називала його бабуся. Вона то не дуже дозволяла такі відвідини, усе боялася, щоб часом не увалилася стеля, і тому такі вилазки робилися зазвичай тоді, коли вона була зайнята і не могла нагнати.

   Скільки ж там було усього...На бантинах щось завжди сохло-підсихало. Старі валізи, переповнені різними цікавими речами, одягом, взуттям, підшивками газет і журналів. Усядешся, перебираєш, ще й поміряти що спаде в голову.

  У дерев’яних невеличких ящичках з-під поштових посилок зберігався різний посуд—тарілки, скляночки. Стояли порожні бутелі для домашнього вина, у куточку-старе дзеркало-трильяж, як на нього казали, що було подароване бабусиній старшій дочці Галині ще на весілля, а тепер зберігало минулі образи, ховаючи їх за зачиненими дверцями і пилом.

   А одного разу я там знайшла акуратно загорнені у тканину великі фотографії-портрети. Раніше, не за моєї пам’яті , висіли вони на стінах, але з плином часу перебралися на горище. І як я їх раніше не побачила?! Довелося таки зізнатися бабусі і притарабанити їх акуратно униз, щоб скло не розбити.

    Особливо зацікавив портрет молодого чоловіка з сумними очима. То був старший брат бабусі Павло. Він замолоду поїхав жити у Ленінград, одружився, мав двох дітей. А от під час війни перервався з ним зв’язок. Намагалися знайти, але пошуки були марними...

     І от сьогодні знову  спливло у пам’яті його ім’я, увела у пошук, не маючи особливої надій на якийсь результат. І знайшла.

  

Блокада, 1941–1944, Ленинград : Книга Памяти

Сухенко Павел Григорьевич, 1913 г. р. Место проживания: ул. Герцена, д. 48, кв. 18. Дата смерти: январь 1942. Место захоронения: неизвестно. (Блокада, т. 30)