Якось все..

 Менi нудно в хатi жить.

Ой, вези ж мене iз дому,

Де багацько грому, грому,

Де гопцюють все дiвки,

Де гуляють парубки!

  (епіграф до "Сорочинської ярмарки")

Нещодавно побувала у Київському національному академічному театрі оперети. Оскільки я дуже рідко, на жаль, буваю у театрі, це стало для мене справжньою подією.Декілька годин поїздки автобусом, які пролетіли дуже швидко не через споглядання зимових пейзажів за вікном( яке,до речі, покрилося сніжними візерунками навіть у середині салону і я весь час намагалася розчистити собі "віконечко у світ"), а через те, що цілюсіньку дорогу розмовляла з колегою і ,як завжди, " про бєтон", то біш про роботу..Хоча,треба  було б розслабтится й забути про неї хоч у хвилини відпочинку,але це вже діагноз..
    Так от...про що це я? Оперета... Як же приємно побувати у театрі, настрій просто важко описати словами.Дійство, що розгорталося на сцені було просто захоплюючим. Навіть те, що сиділа на останньому ряду не впливало ніяк, хоча впевнена, що якби була ближче до сцени,то всі почуття можна було б помножити сміливо на два. Гра акторів заслуговує на найвищу похвалу, інтерпретація гоголівської "Сорочинської ярмарки" вражаюче захоплива, ні разу ще не була на виставі, де б на сцені відразу було більше 50 акторів і все виглядало органічно й несказанно гарно.Особливо порадував один актор, що виконував роль поповича Афанасія Івановича.Талантище!!!!Шкода,що у мене не було із собою квіток, шкода.Але "браво!" я все ж голосно гукнула,не витримала!)
   Одна річ тільки вразила й засмутила..Фінальна сцена, ще актори кружляють у запальному танці, ще стоять перед глядачами у поклоні,а чимало "публіки" вже почали товпитися на виході, зал стоїть, даруючи оплески,а "публіка" проходом простує...Вразило..Нехай я вже не така театралка,але все ж..Буваючи у провінційному театрі,ні разу не бачила подібного,ні разу..Ось так.
Але й це не могло зіпсувати настрою, адже "Та тут чудасiя, мосьпане!"