Віртуальна майстерня філолога

У дитинстві чомусь найулюбленішим і найтаємничішим місцем для мене було горище нашого будинку. Вибираєшся туди по хиткій драбині, ледве відкриваєш ляду головою, підтримуючи руками, і ось ти стоїш на зовсім не гладенькій долівці, яка вимащена рудою глиною. Усюди пил, пахне сухою травою, якою взимку будуть ласувати кролики..Трохи збоку димар з лежаком, так називала його бабуся. Вона то не дуже дозволяла такі відвідини, усе боялася, щоб часом не увалилася стеля, і тому такі вилазки робилися зазвичай тоді, коли вона була зайнята і не могла нагнати.    Скільки ж там було усього...На бантинах щось завжди сохло-підсихало. Старі валізи, переповнені різними цікавими речами, одягом, взуттям, підшивками газет і журналів. Усядешся, перебираєш, ще й поміряти що спаде в голову.   У дерев’яних невеличких ящичках з-під поштових посилок зберігався різний посуд—тарілки, скляночки. Стояли порожні бутелі для домашнього вина, у куточку-старе дзеркало-трильяж, як на нього казали, що було...